В грудні 1950 року три колгоспи об’єдналися в один. Головою новоствореної артілі обрали І. Й. Димінського, секретарем парторганізації — вчительку І. Д. Гослінську. Протягом двох років господарство вже досягло довоєнних врожаїв. Усували наслідки окупації і калинівські підприємства. Колектив спиртового заводу своїми силами підняв з руїн головний корпус заводу, відремонтував його устаткування. У 1948 році завод вже досяг довоєнної потужності — 2500 декалітрів спирту на добу. Калинівські залізничники протягом кількох місяців розчистили територію станції, поновили колію і забезпечили безперебійний рух поїздів.

За перші місяці після окупанії жителі відбудували школи, лікарню. Відновили роботу школи, бібліотеки, клуби, кінотеатр, пошта і телеграф, магазини, районні установи. У наступні роки в Калинівці сталися чималі зміни в господарському, культурному і громадському житті. Паровозоремонтні майстерні після реконструкції були перетворені на завод, де не тільки ремонтували паровози, а й виготовляли устаткування для цукрових підприємств країни. Випуск продукції на ньому до 1958 року зріс майже в три рази. Продуктивність праці збільшилася у 2,4 раза. Чималих успіхів було досягнуто і на спиртовому заводі. До кінця 1958 року потужність його зросла до 6 тис. декалітрів на добу, а випуск продукції збільшився на 25%. В листопаді 1979 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перевести Калинівку із розряду селищ міського типу в розряд міст районного підпорядкування.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *