В січні 1918 року було проголошено владу Рад. На сільському сході в кінці січня мешканці сіл Калинівської волості схвалили ленінський декрети про мир і землю і маніфест ЦВК України про утворення українського радянського уряду, затвердили волосний ревком (голова Т. М. Тилюк) і доручили йому розподілити пощіцькі землі й майно. В результаті цього розподілу дві третини всіх селянських дворів Калинівки одержали 1600 десятин панської землі, 150 волів, 150 коней, 100 корів, понад 6 тис. пудів зерна-насіння.

На початку березня 1918 року австро-німецькі війська захопили Калинівку. Окупанти та місцева влада зобов\’язали населення сплатити податок за 1916—1918 рр., повернути поміщикам землю і майно. Настали тяжкі дні окупації й панської сваволі. Та калинівчани не хотіли відмовлятися виконувати волю загарбників. Землю і майно поміщикам не повертали, податків не сплачували. Тоді на початку квітня 1918 року до Калинівки вдерлися загони карателів. Всіх людей, які не встигли сховатисьсь, зігнали на площу й вчинили над ними звірячу розправу. Однак жоден калинівчанин не схилив голови перед карателями. Кати всіх називали більшовиками й вимагали видачі членів ревкому. Потім наклали контрибуцію, забрали заручників і виїхали до Вінниці, попередивши жителів: якщо не сплатять податків і контрибуції, не повернуть майна, то заручники будуть розстріляні. Але й після цього калинівчани не скорилися, продовжували чинити опір. Розподілену панську землю засіяли, врожай зібрали, а окупантам та їх запроданцям хліба не дали. Окупанти, налякані зростанням ненависті серед населення, змушені були звільнити заручників. Калинівку було визволено 16 березня 1919 року.

В Калинівці почало налагоджувалося мирне життя. Відновив свою роботу ревком. 10 квітня відбувся волосний з\’їзд Рад, на якому представник Вінницької Ради і комітету більшовиків О. Первин виступив з доповіддю про становище в країні, про закони й заходи радянського уряду та чергові завдання волосної Ради. На плечі новообраного волвиконкому лягли невідкладні турботи про те, як швидше і краще засіяти землю, організувати виконання продрозкладки, забезпечити хлібом вдів і дітей-сиріт загиблих фронтовиків. Влітку 1919 року, відбулись бої військ Петлюри з вінницьким комуністичним батальйоном, який захищав підступи до Козятина, в якому зосередилось багато військового майна. Під Калинівкою між Вінницьким батальйоном і петлюрівцями, які встигли зайняти залізничну станцію, зав\’язався запеклий бій, що тривай понад три доби. Більшість бійців полягла смертю. Лише невелика частина прорвалася через фронт.

Члени Калинівського ревкому й виконкому пішли в підпілля. Через п\’ять місяців частини Червоної Армії 2 січня 1920 року заволоділи Калинівкою. Калинівський ревком і волвиконком відновили свою діяльність. На сільському сході жителі обрали сільську Раду. Ревком і сільська Рада допомагали бідноті обробляти землю, заготовляли хліб та інші продукти для Червоної Армії. Але новий похід Антанти перервав мирне будівництво. Вороги, на цей раз білополяки, знов вдерлися до містечка. Та не минуло й двох місяців і частини 14-ї армії 20 червня 1920 року визволили Калинівку. Після громадянської війни відбудову підприємств та сільського господарства калинівчанам довелось починати в дуже важких умовах. Устаткування цукрового й спиртового заводів за роки війни вийшло з ладу. Поголів\’я худоби і тягла скоротилося наполовину. Землю довелося обробляти з великими труднощами, врожаї збирали мізерні. Загалом, як і по всій Україні в Калинівці була глибока криза, яку визначали:

  1. Економічна розруха. Вона, зумовлена з одного боку, тим, що тривалі воєнні дії (майже безперервно протягом 7 років) зруйнували матеріально-технічну базу промисловості, погіршили її кадрове забезпечення, з іншого – воєнно-комуністична політика значною мірою призвела до дезорганізації господарських зв’язків.

Не кращою була ситуація і в сільському господарстві. Незацікавленість селян, зумовлена політикою воєнного комунізму, недостатня забезпеченість реманентом та тягловою силою спричинили скорочення посівних площ.

  1. Політична нестабільність, яка була наслідком невдоволення селян продрозкладкою. Реквізиції та заборона торгівлі викликали особливу гостру відразу, тому розкладка виконувалась з величезним напруженням. Відбирати хліб у селян ставало все важче. Для цього почали використовувати загони червоноармійців Української запасної армії, проте усе наштовхнулось на збройні виступи селян.
  2. Голод. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921-1923рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба у голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга – експортом українського зерна.

На початку 1923 р., за переказами, в Калинівці трапилась неординарна подія. Солдати повертались з громадянської війни, їхали зі станції Калинів до с. Сальника. Біля повороту до села стояв дерев\’яний хрест. Один із солдатів вистрелив і влучив у нього, з отвору пробитого кулею, потекла іржава вода, яку священики назвали кров’ю, а цю подію – «Калинівським чудом», яке стало відомим на всю Україну.

1923 р. був утворений Калинівський район, адміністративним центром якого стала Калинівка. Однією з найжахливіших подій в історії Калинівського району була колективізація з її спустошливими наслідками. Лозунг “ліквідація куркульства як класу” означав, що тих, хто чинив найзапекліший опір розстрілювали, масово вивозили в табори примусової праці на північ. В цій половині 1930 р. було розкуркулено 174 господарства. 22-м згодом повернули майно. Їх визнали середняцькими. Наступні хвилі розкуркулення тривали протягом кількох років. Лише в лютому 1930 р. було розкуркулено 133 господарства. Господарів або ж виселяли за межі району, або виселяли з села в спеціальні поселення по 10-12 садиб, що знаходились на території району, або ж виселяли у північні райони СРСР. (Їх приблизна кількість в районі була 21). За роки колективізації в Калинівському районі було знищено найактивнішу, найпідприємливішу, економічно-міцну частину селянства, князів, що хотіли і вміли працювати.

В результаті колективізації в Калинівці до кінця 1930 р. утворилось 2 колгоспи. Реконструйовано було спиртзавод.

Утисків та репресій в цей час зазнала і прогресивна інтелігенція, служителі культу. Назвати хоча б українського письменника, уродженця с. Котюжинець Й.П. Зорянчука, в творчості якого переважала тема голодомору. В середині лютого органи ДПУ вилучили в пошти листа Йосипа Зорянчука до Остапа Вишні. В листі приводились випадки смерті з голоду в с. Котюжинцях Калинівського району. Й. Зорянчуку пощастило : справа до суду не дійшла.

Голодомор 1932-1933 років страшним вихором пронісся Калинівщиною. Смертність у 1933 р. набула значних розмірів. Якщо за 1932р. в районі померло 1325 чоловік, то в трьох селах району за 2,5 місяці в 1933 р. – 286 чоловік. Траплялись і випадки людоїдства.

В 30-ті роки в Калинівці було відкрито 2 середні школи, кінотеатр. Будинок культури, поліклініку. Розширилась бібліотека.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *