В перші дні Вітчизняної війни понад 1200 чоловік з селища пішли на фронт. Серед добровольців було й 12 жінок. Більш, як 200 чоловік записалося до винищувального батальйону. 22 липня 1941 року Калинівку окупували німецько-фашистські війська. В центрі селища гітлерівці на вулиці Дзержинського влаштували гетто, на околиці – табір для військовополонених. Та знаходились люди, що незважаючи на ризик і загрозу смерті переховували євреїв, рятували їх від фашистів. Фронт наближався до селища. Під загрозою розстрілу заборонялося людям виходити за його межі, під конвоєм виганяли людей на роботи. Всіх, хто хворів, знесилювався і не тримався на ногах, щоранку підбирав спеціальний фургон і вивозив на розстріл в лощині між Калинівкою і Павлівкою. За рік у цьому таборі з кількох тисяч невільників лишилося живими не більше сотні чоловік. У ніч на 30 червня 1942 року фашисти розстріляли понад 700 євреїв.

На боротьбу з ворогом калинівчан піднімали підпільники. Підпільну групу в Калинівці організував М. П. Архипович. З перших днів війни він був у лавах Червоної Армії заступником командира роти. Поранений під Полтавою потрапив в оточення. Йому пощастило вирватись і добратись до Калинівки. Після одужання влаштувався на роботу в Калинівському відділенні Корделівського земгоспу і там наприкінці 1941 року створив підпільну групу. Учасниками цісї групи були молоді месники В. Клименко, І. Мазур, В. Муржинський та інші — всього 27 чоловік. 19 травня 1942 року в Калинівці відбулося перше засідання підпільного райкому комсомолу, на якому затвердили склад загону. Комісаром призначили М. П. Архиповича, командиром В.І. Дюнова. Одночасно на залізничній станції Калинівка утворилася друга підпільна група, очолювана офіцером Червоної Армії М. І. Бариловим. До її складу ввійшли два брати Д. О. й Г. О. Блохіни, Г. Бєлов, Л. Толстіхін, учителька М. Д. Полянчук, та інші жителі селища. Більшість з них вирвалася з оточення та повтікала з концтаборів і влашту-валася на залізничній станції вантажниками й на інших роботах. Дії підпільників з кожним днем набирали все більшого розмаху. В своїх листівках підпільники висвітлювали хід боїв на фронтах, друкували зведення Радінформбюро, викривали злочини й брехливу пропаганду фашистів. Листівки закликали населення чинити опір окупантам, зривати польові роботи, не давати фашистам продовольства, саботувати їхні розпорядження.

В червні 1942 року в Калинівці в хаті М. Д. Полянчук відбулося засідання керівників підпільних груп Калинівки, Павлівки, Самотнього, Курави, на якому було вирішено об\’єднатись у Калинівську підпільну організацію і ство-рити єдиний партизанський загін. Командиром призначили В. М. Месароша. Незабаром у селищі згоріли барак фашистських зв\’язківців і радіостанція, а на аеродромі — склад пального. На залізничній станції однієї ночі було знищено 7 вагонів хліба. Почали зникати фашистські офіцери, поліцаї, старости. Люди всіляко саботували польові роботи. Не менше третини землі залишилось незасіяною. А в жнива добра половина зібраного врожаю не дісталась окупантам; колгоспники за порадами підпільників ночами розібрали його по домівках і поховали. Умови роботи підпільників були надто важкими. Вся околиця кишіла гестапівцями й есесівцями. В кінці 1942 року гестапо натрапило на слід підпільників.

Почались провали. На початку 1943 року гестапівці схопили з листівками Д. О. Блохіна й після катувань розстріляли. Заарештували Г. Бєлова й ін. Але вони розрізали тюремні грати і вирвалися з пазурів катів. З Павлівської групи схопили й закатували К. В. Волинця та його 12-річного сина Лесика. В ніч на 5 березня 1943 року в селі Котюжинцях вистежили М. II. Архиповича. Вдерлися до квартири місцевого вчителя, де він переховувався. У єдиноборстві з фашистами він загинув. Всього в ті дні фашисти схопили й закатували 23-х підпільників. Багато груп підпільної організації , більшість каливівських месників напровесні 1943 року перебазувались у Чорний ліс. Разом з ними була й Л. Л. Волинець — партизанська мати.

Весною 1943 року В. М. Месарош вибув до іншого району. Командування загоном прийняв П. Т. Кугай. Комісаром став П. К. Волинець. Своїми діями загін все більше наводив жах на фашистів. Начальник поліції у Вінниці доповідав, що навколо «Вервольфа» в тих селах, де немає поліції, вже 6 тижнів, як старости сплять не у себе вдома, а в копицях сіна, що дії підпільних організацій і партизанів не можуть бути зупинені ні німецькими воєнними, ні політичними силами. А начальник таємної поліції писав, що з грудня 1941 року по вересень 1943 року в цьому районі зареєстровано 1360 пригод. Звістка цро дії партизанів швидко облетіла всі села Калинівського і навколишніх, районів. До Чорного лісу все більше йшло людей. К. Ю. Гуменчук, яку підпільники надіслали працювати в Калннівський табір військовополонених, влаштовувала втечі полонених і направляла їх до загону. Через кілька місяців в його підрозділах уже налічувалось близько 800 чоловік. Командування прийняв А. С. Мичковський, комісаром був Д. Д. Садовник (Васильєв). До осені 1943 року загін виріс і перетворився в партизанське з\’єднання що об\’єднувало близько 1400 партизанів. Після закінчення війни багато партизанів за подвиги в тилу ворога були відзначені урядовими нагородами. А комісарові загону П. К. Волинцю, в зв\’язку з 20-річчям від дня Перемоги, посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В лавах радянських військ на різних фронтах Вітчизняної війни сотні калинівчан самовіддано билися з ворогом. Старший лейтенант М. Ф. Степовий удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Його ім\’я присвоєно Калинівській середній школі №1, де він навчався. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно й С. В. Антонюку за форсування Одера й оволодіння плацдармом. Всього за подвиги па фронтах нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу 620 калинівчан. У боях за незалежність Вітчизни полягло смертю хоробрих на фронтах 548 чоловік селища. Нема сім\’ї в Калинівці, яка б не втратила на війні когось з рідних.

Визволили Калинівку частини 74-го стрілецького корпусу 14 березня 1944 року. Окупанти зруйнували її вщент. Вивели з ладу залізничну станцію й залізницю, спиртовий завод, ремонтно-механічні майстерні, МТС, всі громадські будівлі колгоспів, приміщення шкіл та багатьох установ, розграбували майно колгоспів і колгоспників. У колгоспах селища не лиши-лося ні машин, ні коней, ні худоби й реманенту. МТС не мала жодного трак-тора. Навесні 1944 року в Калинівці важкими зусиллями було засіяно землю. У такий спосіб обсіяли майже 70% колгоспної землі. Механізатори відремонтували частину розбитих тракторів МТС. У 1940 році калинівчани вже обробили всю землю, але труднощі відродження господарства були великі. Щоправда кожного року від держави надходили машини, мінеральні добрива, сортове насіння, грошова позичка.

Ноги и уход за ними

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *